Шевченківський районний суд Львова 1 жовтня визнав 20-річного В’ячеслава Зінченка з Дніпра винним у вбивстві мовознавиці, громадської діячки та колишньої народної депутатки Ірини Фаріон і призначив йому довічне позбавлення волі. Колегія суддів у складі головуючого Петра Невойта та суддів Олександра Баєва і Павла Едера майже п’ять годин зачитувала вирок. Крім покарання, суд постановив стягнути із засудженого 5 млн грн моральної шкоди на користь доньки Фаріон Софії Особи, а також понад 600 тисяч гривень судових витрат і зборів.
Напад стався ввечері 19 липня 2024 року біля будинку Фаріон на вулиці Масарика у Львові. Зінченко вистрілив у неї з відстані близько двох метрів, після чого втік. Жінку госпіталізували, але того ж вечора вона померла в лікарні. Через шість днів, 25 липня, правоохоронці затримали підозрюваного в його квартирі в Дніпрі, а наступного дня йому офіційно оголосили підозру. Сам Зінченко своєї вини в суді не визнав.
У чому видання розходяться, а де збігаються
Головні факти — вирок, сума відшкодування, обставини вбивства — усі видання передають однаково, без суперечностей. Різниця лише в тому, які деталі розслідування кожне з них витягнуло на першу шпальту.
UA.NEWS зосередилося на доказовій базі, яку оприлюднила Нацполіція після вироку. За словами начальника кримінальної поліції Андрія Нєбитова, слідчі провели понад 1500 допитів та 92 експертизи — зокрема балістичну й портретну, які підтвердили присутність Зінченка на місці злочину та постріл із двох метрів. Серед доказів — ДНК і запахові сліди на лавці біля підʼїзду, де сидів нападник, а також його Telegram-повідомлення, в яких він називав себе «санітаром суспільства». Поліція також встановила, що він купив перероблений пістолет, глушник і маскувальний одяг, цікавився інструкціями з виготовлення вибухівки та знищив сумку з речовими доказами. Видання «Субота» дає трохи іншу цифру — понад 60 експертиз і той самий масив допитів — і додає, що слідчі опрацювали записи з великої кількості камер відеоспостереження.
Радіо Свобода детально реконструювало підготовку до вбивства: Зінченко спеціально приїхав до Львова з Дніпра, змінив три орендовані квартири, виходив з помешкання у звичайному одязі, а переодягався в маскувальний костюм уже в лісопарку ближче до вулиці, де жила Фаріон. Він довго сидів на лавці, не відриваючи погляду від підʼїзду, і був підписаний на Telegram-канал з архівом відео Фаріон, намагаючись потрапити в закриту групу з її особистими дописами. Ще у квітні 2024 року, за кілька місяців до вбивства, він мав доступ до номера її телефону.
Слідство.Інфо підняло окрему тему — чи було вбивство замовним. Прокурор у справі Дмитро Петльований прямо сказав журналістці видання, що версія про виконання злочину в групі з кимось не підтвердилась: «В матеріалах провадження доказів, які вказували на те, що Зінченко вчиняв ці дії… в групі з кимось, немає». За його словами, версію про замовників російських спецслужб перевіряли під час досудового розслідування, але доказової бази для неї не знайшли. Це важливий нюанс, бо одразу після затримання Зінченка міністр внутрішніх справ Ігор Клименко публічно заявляв, що одна з версій слідства — саме замовне вбивство з боку РФ, а російське неонацистське угруповання NS/WP тоді ж написало в соцмережах, що Фаріон убив їхній «автономний соратник». Слідство.Інфо зазначає, що Зінченко справді листувався в Telegram з адміністратором чату цього угруповання під псевдонімом «Все шум» — обговорював з ним нові цілі й фінансування, питав, «чи в силі пропозиція щодо коштів», а незадовго до затримання писав, що «знайшов нову ціль». Попри це, прокурор наголосив: якби слідство знайшло доказ наявності замовника, кваліфікацію злочину сформулювали б інакше. Донька Фаріон Софія на запитання, чи вважає вона вбивство матері замовленим росіянами, відповіла journalистці «Слідства.Інфо»: «Всіх відомих українців, які творили історію, вбили росіяни. Тут доводити нічого не потрібно. Ми повинні розуміти, що Росія шукає внутрішніх ворогів заради того, щоб залучити їх у вбивство видатних діячів, як це було з Іриною Фаріон, як це зараз з Андрієм Парубієм».
HSC.Lviv.ua наводить формулювання прокуратури Львівської області про мотив: «Обвинувачення підтвердило факт скоєння злочину з мотивів національної нетерпимості та у звʼязку з виконанням потерпілою громадського обовʼязку». Радіо Свобода додає, що саме це — громадську діяльність Фаріон із захисту української мови — суд визнав мотивом убивства.
Щодо грошової компенсації видання збігаються в сумі, але по-різному показують контекст. «Субота» і «Львівська мануфактура новин» уточнюють, що Софія Особа спочатку вимагала 15 млн грн моральної шкоди, а суд задовольнив позов лише частково — стягнув 5 млн грн. Обидва видання наводять її слова про те, що ці кошти вона планує передати на потреби 4-го батальйону «Сила Свободи» бригади Національної гвардії «Рубіж», де воював її чоловік Василь Особа: «Кошти, які виділено — відшкодування 5 млн грн — будуть скеровані на бригаду “Рубіж”». UA.NEWS додає ще одну деталь — донька мовознавиці назвала вирок «історичним».
«Львівська мануфактура новин» згадує деталь, якої немає в інших матеріалах: після оголошення вироку суддя зачитав догани адвокатам Зінченка, які, на думку суду, затягували процес. Реальна газета підтверджує це по-своєму — пише, що суд наголосив на систематичному зловживанні обвинуваченим процесуальними правами, і Зінченко чотири рази безпідставно відкладав розгляд справи.
Радіо Свобода описує й атмосферу самого дня вироку: вулицю біля Шевченківського районного суду з самого ранку перекрила поліція, охорону посилили, а всіх, кого пропускали до залу — адвокатів, журналістів, потерпілу сторону й сторону обвинуваченого — тричі ретельно перевіряли. Самого Зінченка привезли в суд за півтори години до початку засідання, і він ні з ким не спілкувався. За розкладом суду на оголошення вироку планували два дні, хоча колегія впоралась за один.
«Субота» уточнює юридичну кваліфікацію справи — Зінченку інкримінували злочини за ч. 1 ст. 263 та п. 8, 14 ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України, тобто незаконне поводження зі зброєю та умисне вбивство з мотивів національної нетерпимості у звʼязку з виконанням громадського обовʼязку. Видання нагадує, що кваліфікацію змінили вже під час розслідування, а обвинувальний акт передали до суду наприкінці грудня 2024 року. Дебати в суді завершилися 17 вересня 2026 року, після чого колегія суддів пішла до нарадчої кімнати й ухвалила рішення за два тижні.
Вирок першої інстанції не остаточний — усі видання, які торкаються цього питання, погоджуються: рішення можна оскаржити протягом 30 днів у Львівському апеляційному суді. HSC.Lviv.ua додає, що до набрання вироком законної сили Зінченко залишатиметься під вартою — так само, як перебував увесь час від моменту затримання.
Для мешканців Львова та й усієї країни ця справа закрита на рівні суду першої інстанції, але остаточної крапки ще немає — попереду місяць на апеляцію. Гучний резонансний процес, який супроводжувався посиленою охороною в центрі Львова, завершився найсуворішим покаранням, яке передбачає українське законодавство. А кошти компенсації, які мали піти постраждалій родині, за рішенням доньки загиблої підуть на підтримку військових — конкретної бригади Національної гвардії, де служив її чоловік.
