Шевченківський районний суд Львова 1 жовтня визнав В’ячеслава Зінченка, мешканця Дніпра, винним у вбивстві мовознавиці, громадської діячки та колишньої народної депутатки Ірини Фаріон і призначив йому довічне позбавлення волі. Колегія суддів у складі головуючого Петра Невойта та суддів Олександра Баєва й Павла Едера майже п’ять годин зачитувала вирок. Крім покарання, суд постановив стягнути із засудженого 5 млн грн моральної шкоди на користь доньки Фаріон Софії Особи, а також понад 600 тисяч гривень судових витрат.
Напад стався ввечері 19 липня 2024 року біля будинку Ірини Фаріон на вулиці Масарика у Львові. У неї вистрілили з відстані близько двох метрів, після чого нападник утік. Жінку госпіталізували, але того ж вечора вона померла. 25 липня 2024 року правоохоронці затримали тоді 18-річного Зінченка в Дніпрі, а наступного дня йому обрали запобіжний захід — тримання під вартою без права на застову. Відтоді він увесь час перебуває під вартою.
Що саме розповіли про докази — і де версії різняться
Радіо Свобода детально описує, як суд відновив картину підготовки до вбивства: Зінченко спеціально приїхав у Львів з Дніпра, тричі змінював орендовані квартири, купив одяг для маскування, довго спостерігав за під’їздом будинку Фаріон, сидячи на лавці. Виходив з помешкання у звичайному одязі, а вже ближче до місця переодягався в лісопарку в маскувальний костюм. За даними цього видання, обвинувачений був підписаний на Telegram-канал з архівом виступів Фаріон і намагався потрапити в закриту групу з її особистими дописами, а ще за кілька місяців до вбивства, 4 квітня 2024 року, уже мав доступ до номера її телефону.
UA.NEWS наводить дані, озвучені начальником кримінальної поліції Андрієм Нєбитовим: під час розслідування провели понад 1500 допитів і 92 експертизи, зокрема балістичну й портретну, які підтвердили присутність Зінченка на місці злочину та сам факт постукуту з двох метрів. На лавці біля під’їзду знайшли його ДНК і запахові сліди, а в Telegram — видалені повідомлення, де він називав себе «санітаром суспільства». Також поліція встановила, що він купив перероблений пістолет, глушник і одяг для маскування, цікавився в російських екстремістських групах конспірацією та інструкціями з виготовлення вибухівки, вивчав детонатори й таймери, а згодом знищив сумку з речовими доказами.
Субота ж наводить інші цифри слідства — за даними сторони обвинувачення, провели понад 60 експертиз (а не 92, як в UA.NEWS) і також допитали більш як 1500 людей, опрацювали записи з великої кількості камер відеоспостереження. Розбіжність у кількості експертиз між виданнями показує, що навіть базові цифри справи передають по-різному — можливо, йдеться про різні етапи розслідування або різні джерела всередині слідства.
Найбільше розходження стосується мотиву й можливого замовника. HSC.Lviv.ua та прокуратура Львівської області наголошують, що злочин скоєно «з мотивів національної нетерпимості та у зв’язку з виконанням потерпілою громадського обов’язку» — тобто через її громадську діяльність і захист української мови. Водночас Слідство.Інфо приносить окрему, важливу деталь: прокурор у справі Дмитро Петльований прямо сказав журналістці видання, що версії про вбивство на замовлення «не знайшли обґрунтованого підтвердження». За його словами, у матеріалах провадження немає доказів, що Зінченко діяв у групі з кимось: «такі версії перевірялися під час досудового розслідування, але вони не знайшли свого обґрунтованого підтвердження і доказової бази, які б давали підстави говорити про наявність замовників». Він додав, що якби слідство знайшло доказ замовлення, кваліфікацію злочину визначили б інакше.
Це суперечить тому, що звучало раніше: після затримання Зінченка міністр внутрішніх справ Ігор Клименко на брифінгу називав однією з версій слідства вбивство на замовлення російських спецслужб. А за кілька днів після злочину російське неонацистське угруповання National Socialism/White Power у соцмережах заявило, що Фаріон убив їхній «автономний соратник». Слідство.Інфо зазначає, що Зінченко справді листувався в Telegram з адміністратором чату цього угруповання під псевдонімом «Все шум» — обговорював нові цілі, планування акцій і фінансування, питав, «чи в силі пропозиція щодо коштів», а незадовго до затримання писав, що «знайшов нову ціль». Однак, за словами прокурора, це спілкування не стало підставою вважати, що вбивство було замовним — слідство кваліфікувало дії Зінченка як самостійні.
Донька загиблої Софія Особа в коментарі тому ж виданню має власну позицію: вона переконана, що за вбивством її матері стоїть Росія, хоч і визнає, що формальних доказів замовлення немає. «Всіх відомих українців, які творили історію, вбили росіяни. Тут доводити нічого не потрібно. Ми повинні розуміти, що Росія шукає внутрішніх ворогів заради того, щоб залучити їх у вбивство видатних діячів, як це було з Іриною Фаріон, як це зараз з Андрієм Парубієм», — сказала вона.
Є розбіжність і в тому, як подають поведінку Зінченка в суді. Субота пише, що він свою вину не визнавав протягом усього судового розгляду. Реальна газета додає деталь, якої немає в інших матеріалах: суд наголосив, що Зінченко систематично зловживав процесуальними правами і чотири рази безпідставно намагався затягнути процес. Львівська мануфактура новин підтверджує цю лінію й додає ще одну подробицю — після оголошення вироку суддя зачитав догани адвокатам підозрюваного, які, на думку суду, також затягували процес.
Стосовно компенсації видання одностайні: Софія Особа вимагала 15 млн грн моральної шкоди, суд задовольнив позов частково — стягнув 5 млн грн. І Субота, і Львівська мануфактура новин наводять одну й ту саму цитату Софії Особи про те, що ці кошти вона планує передати на потреби 4-го батальйону «Сила Свободи» бригади Національної гвардії «Рубіж», де воював її чоловік Василь Особа.
UA.NEWS додає ще одну деталь, якої немає в інших матеріалах: сама Софія Особа назвала вирок історичним.
Щодо атмосфери в залі суду розбіжностей немає — усі видання, що описують цей момент, збігаються в деталях. Радіо Свобода розповідає, що з самого ранку вулицю, де розташований Шевченківський районний суд, повністю перекрила поліція, охорона була посиленою, а тих, кого пропускали до залу — адвокатів, журналістів, потерпілу сторону й представників обвинуваченого — тричі ретельно перевіряли. Самого Зінченка привезли в суд за півтори години до початку засідання, і він ні з ким не спілкувався. У розкладі суду спочатку було заплановано два дні для оголошення вироку, але рішення озвучили вже в перший день.
Рішення Шевченківського районного суду Львова не є остаточним. Радіо Свобода нагадує, що вирок може бути оскаржений протягом 30 днів у Львівському апеляційному суді. Субота підтверджує те саме: вирок суду першої інстанції може бути оскаржений.
Для мешканців Львова ця справа означала понад рік посиленої охорони в центрі міста під час судових заседаний і постійну присутність медіа біля будівлі суду на вулиці, де розташований Шевченківський районний суд. Для доньки загиблої вирок закрив двадцять з лишком місяців очікування, хоча фінальну крапку може поставити лише апеляційна інстанція, якщо захист скористається правом на оскарження протягом місяця. А питання про можливого замовника вбивства, судячи з позиції прокурора у справі, залишається юридично закритим — слідство не знайшло доказів змови, хоч родина загиблої й громадська думка схиляються до іншої версії.
